Історична довідка
У березні 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів
Чернівецької області, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи
агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий
кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили,
сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні
люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки
люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть.
1 квітня колона направилася до Глибоцького
райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону. Через гучномовці людей
попереджали про те, що кордон закритий і пропускати їх через нього ніхто не
буде, проте застережень ніхто не слухав. Величезна колона рухалася з церковними
хрестами та хоругвами, бо по хрестах, мовляв, ніхто не стрілятиме.
«Ура! Нехай живе король Міхай! – такими
криками колона перейшла річку Сірет. На кордоні першу чергу з кулеметів та автоматів
дали в повітря, а далі – по хоругвах з якими йшли біженці... Люди кинулися
врозтіч по лісі. Лив сильний дощ. Я до опівночі блукав лісом, аж поки не
повернувся додому», - згадує Георгій Сидоряк. Поблизу кордону їх знову
намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не
відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що
відбувається. Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до
урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без
розбору. Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали
землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було
спостерігати, як ґрунт «здіймався» од порухів ще живих людей. Однак вони так і
залишились заживо похованими.
У результаті спровокованого розстрілу
загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість
жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця большевики
просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили
смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали
навіть очевидці. Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та
сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину
кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і
українці.
На місці розстрілу, що знаходиться за два
кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний
знак загиблим. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь
представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої
влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних
товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.
Немає коментарів:
Дописати коментар